Previous Entry Share Next Entry
Природу треба берегти
zentropa
z_for_zentropa
Напевно є люди, яким вдалося почати одного разу нове життя “з понеділка”. Щодо народів не впевнений, історія - наука вкрай спірна, безсумнівно одне - прагнення почати життя заново, з чистого листа, у них виникає постійно, кризи і соціальні потрясіння тому виною. Сталий розвиток народів - поки що мрія утопістів.
Також нереально мріяти про миттєве і повне перетворення нації за одну коротку мить Революції. Так, революції відбуваються, але їм завжди доводиться платити за старими рахунками: відвойовувати втрачені землі, відновлювати справедливість і повертати награбоване, а головне - влаштовувати життя по-новому.
Якщо ви хоч трішки знайомі з сучасною політологією, то повинні зрозуміти поточний розклад сил. В узагальненому представленні він виглядає так: вироджується еліта, народжується контреліта і народ. Плюс зовнішні сили, найчастіше ворожі. Народ слідує за елітою, поки це взагалі фізично можливо, потім виникає революційна ситуація, коли еліта вже не може запропонувати народу нічого, крім батога, а якщо батога мало - то іноземне вторгнення.
До виникнення революційної ситуації доля контреліти незавидна - вона є кращою частиною народу, але не затребувана цим народом, часто починає його так чи інакше ненавидіти. І вже точно намагається відокремитися від масової людини, від натовпу “овочів”. Ненависть до власного народу - це просто і ефективно, але непродуктивно. Дійшовши до межі в цьому почутті можна піти на уклін до ворогів свого ж народу: зовнішнім (рідко, але зустрічається), або до влади - навіть не за жалюгідні срібняки, а за ілюзію що від тебе щось залежить. Але по-справжньому революційні, антисистемні сили ніколи не протиставляють себе народу, навіть бачачи себе і тільки себе ядром нової нації. В цьому немає необхідності, оскільки, якщо мова йде про політику - вона завжди негайна, немає сенсу ні претендувати на минулі перемоги, ні лаятися через старі помилок.
Претензія на роль авангарду нації повинна бути обгрунтована, це можливо зробити тільки борючись за спільні інтереси тут і зараз.
Але стривайте, хіба інтереси “овочів” - це наші інтереси? Або це інтереси нації? Так, безсумнівно - і я постараюся це, як зможу, пояснити. Нація - це естафета поколінь, це сукупність мертвих, живих і ще ненароджених. У цій естафеті національна ідея - як факел, покоління несуть його стільки, наскільки їм вистачає сил, розуму і талантів, наскільки дозволяє час. Тепер власне про народ, тих самих “овочаів”: так, країну свою вони, за великим рахунком, просрали. Правлячі кола пустили Україну в розпил з мовчазної згоди більшості населення, або як мінімум без істотного опору з його боку.
По справедливості, хорошого життя вони не заслужили, але і передчасного запихання в топку крематорію - теж. Напевно, тверезо усвідомлюючи свою роль у долі країни, вони не вимагали занадто багато чого: ні турпоїздок до Єгипту, ні іномарок, ні наддорогих ліків. І масове обурення настає лише тоді, коли у них забирають останні, не настільки вже дорогі блага, типу можливості з’їздити безкоштовно на ринок або в поліклініку. Коли віднімають саме право на життя.
Так ось, ми повинні заступитися саме за право попередніх поколінь на життя. Не за право на гідне життя - поки ми не можемо цього дати, гідні вони того чи ні, а просто за право наших старих завтра не здохнути. Це справедливо, по суті соціальна справедливість - є складовою нашої національної ідеї.
Якщо узагальнити зроблені вище спостереження, то можна помітити наступне: населення, горезвісні “овочі”-обивателі, - це середовище, яка здатне лише пасивно опиратися руйнівним починанням і активно відгукуватись на творчі. Тобто поводиться точно так само, як і будь-яка частина живої природи: рослини, тварини, грунт.
Коли вирощують помідори, від них не вимагають, щоб вони самі захищалися від шкідників. Люди їх вирощують, захищають і не вимагають, щоб помідори захищали людей. Ніхто не обурюється тим, що у корів відбирають молоко, у бджіл - мед. Гомеостатична частина нації подібна тим же коровам або бджолам. Вона не здатна до планомірного опору. З точки зору іншої частини населення вона являє собою резервуар генетичного матеріалу і поле для самовираження. Активний національний прошарок з гомеостатичної маси з’являється і через кілька поколінь в ній розчиняється. Чи можна засуджувати корів за відсутність революційних нахилів? За аналогією не можна засуджувати людей, які є невіддільною частиною природи. У кожного своє призначення. Хтось повинен боротися, хтось працювати. Це природа, виступи проти якої ніколи добре не закінчувалися.
Гомеостатичні люди - це не суб’єкти боротьби, а об’єкти захисту. Самі вони захищатися не вміють. За допомогою державних механізмів їх можна змусити прогресувати або деградувати
По суті, ця частина нації, пасивна і менш цінна від того, сама є частиною природи. А природу треба берегти, цьому нас ще в школі вчили.
Матеріали взято з “Лимонки”.

?

Log in